Віктор Візний: У нас чиновники хочуть, щоб фермери їх дотували

З 2023 року власникам або користувачам земельних ділянок треба буде починати сплачувати мінімальне податкове зобов’язання (МПЗ) за свій пай. Якщо земельна ділянка не перебуває в офіційній оренді, тоді сплачувати МПЗ доведеться її власнику. У кого ж є офіційний договір оренди – за того сплачувати має орендар. Що це означає для українських фермерів? Чи не призведе це до здорожчання агропродукції? З цими та іншими питаннями ми звернулися до експерта, директора агрофірми, голови громадської організації «Земля і воля» Віктора Візного.

Знову селян чекає новий податок. Замість дотацій, як в ЄС, наш аграрний сектор отримає черговий оброк. Що ж це за реформа така?

У такий спосіб влада пробує вивести з тіні т.зв. сіру оренду – паї, що використовуються аграріями неофіційно, а розрахунок із власником паю відбувається готівкою чи у натуральній формі (наприклад, зерном). Це дозволяло таким «орендарям» економити на податках до місцевого бюджету. А з іншої сторони ця ж готівка також вливалася у місцевий бюджет – люди купували за неї товари і послуги. Звичайно, що мусить бути порядок у всьому. Ну але точно не з цього починають і це далеко не найбільша проблема в державі. Є інші механізми контролю за «сірою» орендою. А так всі попали під одну гребінку.

Якщо дивитися і шукати винного зараз в цій реформі оподаткування на земельні паї, то потрібно все таки заглибитися в історію і починати з того часу, коли в Україні була введено розпаювання у 1996-1998.

За таким принципом розпайовувались землі у всьому СНД. Натомість у країнах Балтії, Польщі пішли хорошим методом – фермери заручилися шаленою підтримкою держави, були введені мінімальні податки, пільгове кредитування. Спершу була піднята економіка, було досягнуто величезного товарообігу. І коли аграрії вже нормально стали «на ноги»,  коли фермери на 5-7 рік роботи вже мали нормальні прибутки, мали від чого відштовхуватись, то вже після цього почали поволі вводитися податки, оскільки держава вже мала з чого їх брати.

Таке враження, що українські селяни залишені владою напризволяще…

Так, таке враження не покидає постійно. Якщо беремо український принцип, то після розколективізації були створені кооперативи, приватні аграрні формування, які працювали до 2005-2007 років, але без жодної підтримки та фінансування. А що ми, фермери, можемо зробити без допомоги держави? Який можна побудувати серйозний фермерський бізнес, якщо держава не впливає на ті чи інші процеси? Ніякий. Бо на Заході, куди ми так прагнемо, фермерство отримує серйозні дотації від держави. А у нас чиновники хочуть, щоб фермери дотували їх. А на кону стоїть продовольча безпека держави, збереження традицій землеробства, садівництва і скотарства. До цих пір дається взнаки податок на плодові дерева, які ввела радянська влада у 40-х роках минулого століття. Скільки садів було тоді винищено! Скільки сортів загублено. Масове вирубування дерев селянами згодом спричинило дефіцит фруктів, який декілька десятиліть не могли побороти.

До чого може призвести введення нового податку на паї?

Середня частка паю по Україні становить 3 га. Коли введуть цей податок – мінімальне податкове зобов’язання (1500 грн/га) – то кожного року потрібно буде сплачувати 4500 грн. Як для селянина – немалі гроші в теперішній час. Як на мене, це є цинічне рішення, оскільки теперішня влада за три роки, як вони прийшли до керування – вони не продумали механізм, щоб український аграрій «став на ноги», щоб він почав розвиватися. Вони одразу почали приймати дуже жорсткі рішення: продаж землі, підняття податків. На все це ще наклалися кризові явища: Covid-19, а тепер і війна.

Шалена інфляція, неймовірне здорожчання різних хімікатів, добрив і дизпалива, логістичні проблеми,  брак кваліфікованих кадрів (через мобілізацію або виїзд за кордон) просто позбавили фермерів обігових коштів і поставили практично усі господарства на межу виживання чи банкрутства. Селяни ще не до кінця володіють інформацією про МПЗ. Але якщо люди отримають платіжки за паї, то можуть і збунтуватися. Ну і це може стати вироком сьогоднішній владі.

Коли ми беремо заробіток і вигідність ведення сільського господарства до 2020 року, то це могли бути заробітки в 30% від валового обороту. У той час аграрії могли розвиватися, інвестувати кошти в нову техніку і модернізацію виробництва. Але з 2020 року, коли зросла інфляція і ціни на засоби виробництва, міндобрива і паливо піднялись на 40-100%, а зерно й інша агропродукція лишилися за старими цінами, то фермерство опинилось на межі зникнення просто як класу.

Український аграрій не зможе конкурувати, якщо в Україну зайдуть європейські транснаціональні компанії. Хоча теперішня влада, напевно, саме цього і хоче. Бо інакше б не діяла на шкоду національному товаровиробнику. Хтось може пояснити, як у тій же Польщі, де більші податки, більша зарплата найманих працівників, дорожчі енергоносії, добрива і пальне – усі без винятку продукти дешевші, ніж в Україні?       

Коли ми беремо закон про продаж землі, там було дуже багато правок, які можна було змінити, щоб в Україні фермерські господарства нормально працювали. Потрібно було створити земельний банк. За таким принципом працює Франція, Польща, коли держава викупляє землю і надає в оренду аграрію. Зараз середня частка становить 1500 грн/га, можемо уявити, якщо купити 100 чи 200 гектарів і яка це буде сума і скільки потрібно буде за неї заплатити, а її ще треба буде обробити. Тому це все ж не реально, а влада спрямовує до знищення український агросектор, довести до банкрутства. Селян хочуть спровокувати до того, що паї потрібно буде продавати, оскільки вони втримувати їх не зможуть, український аграрій також не зможе конкурувати. Якщо такий підхід збережеться, то логічним буде до 2027 року зменшення навіть і до 40 % фермерських господарств і фірм.

Якщо брати обласний бюджет на 2023 рік – на сільське господарство передбачено лише 34,2 мільйона гривень з яких 20,6 млн грн буде спрямовано на надання пільгових кредитів для селян. А що таке 20 мільйонів, враховуючи як зараз знецінюється гривня? У нас в області зареєстровано 700 фермерських господарств. Відкинемо 300, що не функціонують, то це буде 400 діючих. Якщо взяти і розкинути 20 мільйонів на 400 цих господарств – це є мізер. Якраз на 1 тисячі літрів солярки може і вистачить. Я не розумію, чому держава не залучає кошти МВФ, оскільки вони дуже зацікавлені в фінансуванні агросектору. Напевно, тому що такі як Мілованов, Гетьманцев прийшли з одною метою – обанкротити і довести до ручки український агробізнес. А спонсорують таких горе-політиків, на мою думку, транснаціональні компанії, які мають мільярдні капітали.

Якщо пай не перебуває в офіційній оренді, тоді МПЗ сплачує власник. Люди понабирали паїв і що тепер їм робити?

Якщо брати пенсіонерів, то скажу що таких, які самі обробляють паї, залишилось дуже мало. У 2007-2008 роках 48% селян самостійно обробляли свої паї. А якщо взяти  2022 рік – ця частка становить 3-4% на всю Україну, а 94-96% земель обробляють величезні агро-компанії. Ми бачимо, за яким сценарієм йде наша держава.

Величезні агрохолдинги не є економічно вигідними для держави, оскільки дуже багато земель в так званому чорному ринку, який не оподатковується взагалі. Земельні ділянки, які є у спадщині або не приватизовані ділянки знаходяться у підвішеному стані і обробляються такими компаніями. А що робити пенсіонерам, які не мають змоги обробляти свої паї? Якщо держава хоче зробити крайнім в цій ситуації «середнього фермера», то потрібно шукати винних в тих колах, які крутяться на Банковій.

Якщо держава буде знецінювати українського агровиробника та заганяти його в глухий економічний кут, то чи не виникне продовольча криза в державі? Виникне! А ми будемо брати позики і купувати за кордоном харчі і мати постійне негативне торгове сальдо. Нам ніколи не вистачить валюти на це. Виходить якесь зачароване й замкнене коло.

Україна аграрна держава з великим потенціалом, як людей, так і ресурсів. Якщо це вміло використовувати і створити достойні умови для розвитку агробізнесу та фермерства, то нас чекає величезний успіх. Бо навіть за ці роки без державної підтримки аграрії забезпечували 20-21% ВВП цілої країни.  А з реальною допомогою держави і правдивих реформ ми можемо і більше. Ну хіба стоїть завдання все це знищити. Просто шкода, що стратегічною галуззю керують профани і лихварі.

Розмовляв Андрій Болкун

Від Савенко Ірина

Савенко Ірина - головний редактор 1-го блог-журналу LuckyUkraine, журналіст, фоторепортер.

ArabicChinese (Simplified)CzechDutchEnglishFrenchGermanHebrewItalianPolishPortugueseRussianSpanishUkrainian