В оскароносного мексиканського режисера Гільєрмо дель Торо, однозначно є свій особливий стиль в кінематографії, фільм-нуар в котрому Ви не побачите жодного привида чи монстра – «Алея жаху» чітко нам це показує, адже стрічка знята зі всіма особливостями цього жанру.

Замість страшних чудовиськ, режисер пропонує нам подивитися на нас подібних – на людей, сюжет вказує на те, що іноді ми самі можемо бути небезпечнішими за будь-яких привидів, та й з самими привидами гратися не варто.

Фільм знятий за відомим романом Вільяма Ліндсея Гришема 1946-го року. Якщо порівнювати минулі стрічки режисера, то цей займає своєрідну нішу, адже особлива перевага в тому, що саме страше в стрічці -це звичайні люди. Автору фільму вдалося передати той факт, що людина являється найстрашнішим звіром, а іноді навіть для себе самої, від котрої не заховатися і не втікти.

За всіма правилами жанру нуар усі персонажі фільму є негідниками, тими самими монстрами в людському обличчі. Багатії викривають головного героя, повертаючи його до образу злидня. Присутня і жінка-вамп – неперевершена Кейт Бланшетт. Однак сама доля тут у вигляді справедливості показує глядачеві, до чого призводить віра в свою особисту брехню і байдужість.

У 1947-му році Едмунд Гулдінг разом з Тайроном Павером знялися у першій екранізації роману Грешема, картину схвалили критики, але підтримки у глядацької аудиторії стрічка не заслужила. На відміну від адаптації 40-х років у мексиканського режисера, нова стрічка стала значно жорстокішою. Події стрічки разгортаються перед Другою світовою війною, фільм зосереджує глядача на подіях, котрі розгортаються в цирку того часу, головний герой, котрий влаштовується до вуличного цирку шапіто, підлаштовується під колектив, стає своїм і починає проявляти і свої містичні таланти, в котрі згодом він повірить настільки, що почне брехати самому собі, бавитися із самим Дияволом і долями звичайних людей.

Фільм «Алея жаху» це щось середнє між психологічним трилером і фільмом жахів, режисер дуже чітко показує нам, наскільки може бути катастрофічним самообман в житті людини. Доля перевіряє на стійкість головного героя – грошима , дружбою, владою і коханням, але жодне з випробовувань, він не проходить, як і не пройшов його на початку самого фільму, де дель Торо хоче показати глядачеві наскільки можуть бути жахливими відносини між сином і батьком, ця тема ще не раз буде підійматися при перегляді стрічки, але тільки наприкінці ми на всі сто зрозуміємо проблему, котра є глибшою ніж ми думали.

На протязі більше двох годин, глядачеві ніби як пропонують оцінити життя головного героя, і зрозуміти ,що ж насправді робить нас особистостями з певними рамками і принципами. Оскільки життя головного героя вже стало нестерпним, він переходить всі можливі кордони і опускається на саме дно, не вірячи вже самому собі.

Арт-деко, є головним стилем у фільмі, глядачеві дарують розкішні сцени, на фоні всіх подій шикарний інтер‘єр і приголомшливі костюми на всіх героях стрічки. Такий актор як Бредлі Купер – ідеально підійшов до цієї ролі, адже він може грати, як доброго, милосердного персонажа, так і негідника, а в цій стрічці, вийшло щось середнє і захоплююче. Прикрасою фільму стала неперевершена Кейт Бланшет, хитрість, диявольська краса, і принциповість все в одній людині зі своїми проблемами, котрі тягнуться із самого дитинства, тут же присутня образа на чоловіків і звісно на саме життя.

У фільмі «Алея жаху» настільки мало людяного, тому глядачеві нічого більше не залишається, як задуматися над самим життям, і підсвідомо згадати про все що відходить на другий план – милосердя, людяність, щирі відносини між людьми і добро.

Від Sergey